Куди зникла поліція?

1


















В перших числах травня, в Умані, психічно хворий увірвався в готель і вбив жінку — адміністратора. Потім вискочив на вулицю і завдав важкі травми цеглою ще п’яти перехожим. Очевидці кривавої розправи викликали патруль. Але він не приїхав. Тому місцеві жителі були змушені самостійно затримувати «маніяка».

Пізніше, дві жертви злочинця померли в лікарні, а міліція рапортувала: «Завдяки небайдужим громадянам нападник був затриманий на місці. Йому оголошено про підозру у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) і ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 (замах на вбивство) Кримінального кодексу України».

Ще один гучний інцидент стався в Тернополі. Вранці 30 квітня актор місцевого драматичного театру Ігор Скачко разом з дружиною поверталися з пробіжки в районі «Дружба» і побачили на землі біля церкви закривавленого чоловіка. Пара відразу ж викликала поліцію і карету швидкої допомоги, напоїла нещасного водою. Минуло півгодини, але поліція і медики так і не з’явилися. За цей час, чоловік прийшов в себе, насилу піднявся на ноги і назвав акторові свою адресу. Подружжя відвели потерпілого додому.

«Поліція у нас так довго їде, що її допомога може вже нікому не потрібно», — розчаровано заявив місцевим журналістам після того, що сталося Ігор Скачко.

У відповідь поліцейські повідомили, що затрималися не зі своєї вини. Мовляв, виклик від Ігоря Скачко отримала не патрульна служба, а поліція охорони. Ось і вийшла заминка.

«Наші екіпажі реагують на всі виклики, — стверджує прес-секретар Патрульної поліції Яна Кутова. — Час прибуття залежить від міста, обстановки на дорогах та інфраструктури. Але, зазвичай ми приїжджаємо швидко».

Між тим, випадків ігнорування поліцейськими дзвінків від громадян стає з кожним днем більше. Причому, по всій країні. «Країна» вирішила з’ясувати, що відбувається.

Всьому виною кадровий голод

«Однією з причин того, що поліція не приїжджає на виклики або з’являється із запізненням, є «кадровий голод», — говорить «Країні» експерт Асоціації українського моніторингу дотримання прав людини в правоохоронних органах, координатор моніторингової компанії «Поліція під контролем» Сергій Перникоза. — Поліцейські і самі не приховують, що кількість викликів значно перевищує кількість патрулів».

За даними МВС, станом на 1 січня 2018 року, некомплект в Нацполиции становить 15,9 тисяч осіб. А за словами Перникозы тільки в столичній Патрульної поліції не вистачає 400 осіб.

«Спочатку Патрульна поліція була укомплектована практично повністю, — продовжує Сергій Перникоза. — Але в якийсь момент почався відтік кадрів і постало питання про те, що треба набирати нових людей. Тут-то і виникла заминка. До Майдану бажаючий вступити на службу просто писав заяву і його брали в штат. А тепер, згідно із законом про Нацполицию, рішення про набір нових поліцейських повинна приймати спеціальна комісія, в яку входять самі поліцейські та громадські діячі. Але МВС роботу по створенню цих комісій успішно провалив: нормативні документи під час не розробило, фахівців не підібрало. В результаті, люди йшли, а на їх місце нікого взяти було не можна.

Потім комісії заробили. Але тут виникли проблеми із заробітною платою. Вона у патрульних залишилася на мінімальному рівні: від 4 до 4,5 тисяч гривень. Решта — надбавки і преміальні. Причому рішення про те давати їх чи ні, приймає начальство. В результаті, патрульний поліцейський опиняється в повній залежності від свого шефа. Навіть заперечити йому не може. Кому це сподобається? Правозахисні організації весь час наполягають: суму, яку патрульні отримують з усіма надбавками (вона, становить від 11 до 12 тисяч гривень), потрібно закладати як основну зарплату. А премії давати окремо. Адже у правоохоронця повинен бути стабільний дохід, інакше він просто не буде нормально працювати. Але, наскільки я розумію керівництво поліції в цьому не зацікавлена. І жодних кроків у цьому напрямку робити не буде».

Втім, відтік людей з Патрульної поліції стався не тільки з-за фінансових проблем.

«Ми були ідеалістами, коли йшли працювати в це відомство, — каже колишній патрульний, 25-річний Олександр С. — Думали, що будемо надавати послуги людям, і нас будуть поважати. А на практиці зіткнулися з п’яницями, бешкетниками і злочинцями, яких ми навіть не мали права закликати до відповіді, а відвозили в райвідділи, де корумповані слідчі їх відразу ж відпускали. Для мене і моїх колег, ця наша безпорадність була страшніша жебрацької зарплати. Я за освітою юрист і зараз працюю в адвокатській конторі. Тут я хоча б розумію, що займаюся справою, а не профанацією. Нагадаю, що в момент створення Патрульної служби прикладом, була реформа правоохоронних органів в Грузії. Але там оновили всю систему: слідчі органи, прокуратуру, суди. А у нас тільки Патрульну поліцію створили. По суті, ми стали рекламою реформ, які насправді не були проведені».

«Я пішов з Патрульної поліції, після того як ми затримали групу націоналістів за безчинства на вулиці, — уточнює ще один екс-патрульний 24-х річний Іван К. — Їх відпустили додому ще до суду. Навіщо тоді ми їх затримували? Хай би далі хуліганили. Не можна працювати в поліції в країні «виборчого права». Втрачаєш повагу до себе».

Источник

Оставить комментарий